Наші в Намібії: від адреналінового азарту до тотального релаксу

Тисячі кілометрів ґрунтових доріг, десятки серповидних барханів та хвостатих дюн, шепіт вод Атлантики та чисте небо зі сліпучим сонцем, під яким скачуть табуни зебр, пищать бабуїни, охолоджуються на водопої слони, полюють на здобич леви та шакали, клекочуть на океанському узбережжі морські котики. А ще спека, медитативні переїзди на авто, гіпнотичні краєвиди, давні наскельні малюнки, яким кілька тисяч років, дикі племена та унікальна культура – такою нам запам’яталася Намібія.

За тиждень мандрівки південно-західними землями африканського континенту ми наживо побачили чимало такого, що було знайоме нам із дитинства, але бачене тільки з екранів телевізорів програми “У світі тварин” або мультфільму “Лікар Айболить”. Тож розкажемо найцікавіше та найкорисніше.

Казкові краєвиди та халепа на дорозі

Для візиту в Намібію українцям не потрібна віза. Переліт до столиці, міста Віндгук, буде з пересадками. Відповідно до даних сайту trip.gov.ua, де є інтерактивна мапа світу із зазначенням найактуальнішої інформації про візи, дозволи та обмеження в умовах пандемії COVID-19, станом на липень 2021 року до Намібії дозволено в’їжджати усім.

Єдине, якщо ви ще не вакциновані від коронавірусної інфекції, треба зробити ПЛР-тестування. Для в’їзду результат має бути негативним, а тест повинен бути оформлений не пізніше 72 годин до моменту прибуття в країну. Крім того, згідно з останньою інформацією trip.gov.ua, для тих, хто хоче потрапити до Намібії, має дати згоду повторно зробити тест на наявність коронавірусу повторно після 5 днів з моменту прибуття до Намібії. 

Одразу почнемо з порад, без яких побачити всі красоти цієї країни неосяжних просторів неможливо. Для подорожі треба запланувати 10-14 днів, бо територія даної республіки за площею як Україна і Румунія разом узяті. При цьому відстань між містами і потрібними локаціями сягає сотень кілометрів. Тож пересуватися тут найкраще на авто і тільки на повнопривідному позашляховику з високою прохідністю, бо інший транспорт просто не здолає такі ґрунтові транспортні артерії, які складають 80% усіх доріг. Хоча слід віддати належне, за дорогами тут слідкують, їхня поверхня настільки рівна, що можна розігнатися до 100 км/год, і навіть 120 км/год. 

До речі, рух на дорогах тут лівосторонній. Заправляти авто треба завжди до повних баків. В місцевих позашляховиках завжди є запасний бак на 80 літрів. Бо це вам не турецький all inclusive і не компактна Європа, до бажаної локації або сервісу треба проїхати чимало. Крім того, щодо транспорту тут діє правило за замовчуванням: в авто має бути дві (!) запаски. І недарма. Одна з них стала нам у пригоді першого ж дня.

Приблизно після 8-9 годин поїздки в автомобілі, яким ми їхали, розірвало колесо. Ймовірно через те, що ми захопилися швидкою їздою порожніми ґрунтовими дорогами і невчасно помічали ями, на яких нас іноді підкидало на метр догори, що спочатку викликало захоплення у всіх, крім колес. Але просто замінити його не вийшло, бо наш домкрат виявився маленьким, щоб підняти великого позашляховика. А з перехожими тут, як ви здогадалися, не дуже густо. В Намібії можна проїхати сотні кілометрів, і крім екзотичної флори та фауни не зустріти ні душі. Але нам пощастило, як то кажуть, світ не без добрих людей. І проблему з колесом було вирішено швидко. Неочікувано приблизно через 15 хвилин біля нас зупинилася машина, щоб допомогти замінити колесо. Нас навіть пригостили холодним пивом, що на той момент було дуже доречно.

Варто зазначити, що при великій території Намібія – одна із найменш заселених країн світу тому взаємодопомога у намібійців в крові. Особливо у білого населення, чиї предки (бури) живуть в Африці більше трьох сторіч. 

Гнізда-комуналки, зустріч із коброю та череп бабуїна

Тим часом ми вгледіли неподалік від нас велетенські пташині гнізда на деревах. Здалеку складається враження, наче на гілля закинули сухого сіна, а насправді це оселя, яку собі спорудили пернаті. Між іншим, такі пташині житла можуть сягати до 8 м у довжину, 2 м у висоту та об’єднувати сотні мешканців всередині. А майструє ці гнізда 14-сантиметровий ткач.

Зважаючи на халепу з автівкою, першого дня із екзотики, крім мальовничих пейзажів та пташиних гнізд-комуналок, під вечір ми натрапили на кобру, яка заховалася серед розпеченого каміння. Цікавість доправила Річарда Бренсона та Джеффа Безоса у космос, однак із кобрами обачність не завадить! Проте світ посміхається допитливим мандрівникам. А ми такі, от нам і пощастило натрапити на екзотичну знахідку – череп бабуїна. Але щоб знайти щось подібне, варто роздивлятися по сторонах і подекуди буквально трохи відхилятися від стандартного туристичного маршруту. В Намібії обабіч транспортних шляхів по обидва боки можна побачити дротяні паркани. Це для того, щоб звірі не вибігали на дорогу. 

Ми подекуди дозволяли собі перестрибувати через огорожу і досліджувати місцини, які за залізним тином. А у місцях, де є пагорби, відкривається фантастичний краєвид, якого, проїжджаючи по дорозі, можна і не побачити.

Необхідні речі та skills, які допоможуть у пустелі

Між іншим, під час таких багатоденних і спекотних мандрівок телефон стане надійним помічником у питанні комунікації. Захищений смартфон PQ39 ULTRA лінійки X-TREME від Sigma mobile пройшов тест на витривалість (купуйте в офіційному інтернет магазині Sigma mobile). Завдяки потужному акумулятору ємністю 9000 мА*г він витримав без підзарядки три дні в режимі активного використання. Навігатор працював постійно і без збоїв, а пісок та пилюка, які тут на кожному кроці, жодним чином не завадили активній роботі гаджета. Перевірено під час підйому на Дюну Біг Дедді (Big Daddy). Великий Тато – це 325-метровий (подекуди зазначається висота 350 м) червоно-жовтий піщаний велетень у солончаку Соссуфлеї, що розташований у національному парку Наміб-Науклуф у південній частині пустелі Наміб.

Якщо захочете підкорити такого гіганта, треба знати, як це зробити правильно. Ділимося перевіреним лайфгаком. Є спецспосіб сходження на піщані пагорби, інтуїтивно винайдений досвідченим мандрівником і засновником бренду Sigma mobile Олексієм Гарусовим, – техніка горили. Треба долоні скласти у кулаки, згрупувати тіло, спертися на обидві руки (кулаки) і підніматися вгору, як горила, задіюючи усі чотири кінцівки. Такий спосіб руху реально прискорює і полегшує підняття. Дюни Наміба простягаються на десятки кілометрів аж до узбережжя Атлантичного океану, тож потренуватися можна на різних висотах. Ще одна популярна багряна сипуча вершина – Дюна 45 – це місце саме для зустрічі ідеальних світанків, таких, які ви бачите на світлинах travel.inside, завдяки яким ми побачили та пізнали цю екзотичну країну. Наживо усе як на картинці один в один, без фотошопу чи фотофільтрів.

Хитрість Дюни 45 полягає в тому, що під час підйому у певний момент здається, що ви дісталися вершини. Однак, дійшовши до точки, яка візуально здається піком, можна побачити інший, ще більший хребет, продовження цієї дюни. Така собі пустельна оптична ілюзія. Такий ефект доволі часто проявлявся, коли, на перший погляд, вершина дюни чи пагорба близько, а насправді до піку ще далеко. Проте зрідка було і навпаки. Радимо поспостерігати за цим цікавим явищем, коли будете в Намібії. 

Настанова для підкорення розпечених схилів

Під час підйомів на піщані пагорби намагайтеся залишатися на темному боці, де тінь. А от шлях донизу може бути, як у нас: скочування боком. Це захопливо, швидко і не пече. Адже пісок на світлій стороні дюни нагрівається дуже швидко і зрештою все, що під ногами, на дотик, як розжарена пательня.

Жовто-чорний натюрморт посеред пустелі

Обов’язково заплануйте чекпоінт у білій глиняній долині Дедвлей (Deadvlei). Це територія із обвугленими сонцем деревами, життя у яких зупинилося приблизно 700 років тому. Звучить трохи моторошно, та наживо це унікальний захопливий пейзаж: золотисто-багряні найвищі у світі дюни, серед яких, наче затамувавши подих, завмерли стомлені від спеки “привиди” рослин, що свого часу буяли на цій території. Адже колись на місці такиру було озеро. Проте з часом клімат змінювався, води не стало, натомість почали рости дерева. Однак сотні років під пильним оком небесного світила – і оаза всохла. Нині це такир, де будь-який дотик до дерев-примар створює ризик, вони розсиплються і стануть попелом. 

Намібія – унікальне місце на планеті

Побувавши у пустелі Наміб, можна встановити декілька власних рекордів, якими ви точно будете пишатися. По-перше, пустеля Наміб вважається найстарішою у світі. За різними відкритими джерелами її приблизний вік від 55 до 80 млн років. Побувати у такому місці бодай раз – це вже круто. По-друге, Дюну Біг Дедді (Big Daddy) вважають найвищою у світі. 

По-третє, вам може пощастити, як підфартило й нам. У цій поїздці ми стали свідками дуже рідкісного явища – побачили дощ у пустелі. Ця пустеля отримує на рік рекордно мізерну кількість опадів – 10-13 мм. Тож місцева флора і фауна теж унікальна у планетарному масштабі, адже пристосована до надзвичайно пекельного середовища, якого більше немає ніде. По-четверте, якщо вдасться доїхати до Твіфелфонтейну, про нього розкажемо далі, то можна побачити наскельні малюнки древніх бушменів, які датують 4 тисячоліттям до н. е. 

Порада на щодень

У Намібії вирушати у мандри найкраще раненько. У цей час не надто спекотно. А ще так можна більше побачити, адже вночі тут пересуватися заборонено. Все через небезпеку збити диких тварин. За це штрафують. Таке стягнення може бути понад 100-150 доларів. Аби мандрівка була в задоволення, треба подбати про запаси води, перекуси, найкраще брати овочі та фрукти, одяг не лише для захисту від сонця, але і тепліші речі, оскільки влітку температура може опускатися до 8-10 ° С, а іноді до 0 ° С і нижче. Щоб ваш вояж був приємним, варто знати, що період дощів тут настає наприкінці осені і триває до середини весни.

У дюнах може здійнятися сильний вітер, тому, якщо ви берете з собою дорогу техніку, варто захистити її від літаючого піску. Можна загорнути все цінне у шарф. А краще взяти із собою у таку подорож один із захищених смартфонів Sigma mobile. Ці гаджети захищені від пилу, бруду та вологи, працюють навіть при екстремальних температурах, тож навіть спека африканської пустелі їм до снаги.

Наприклад, ємний акумулятор смартфона PQ39 ULTRA на 9000 мА*г дуже виручив під час поїздки, бо для нас стали несподіванкою місцеві розетки. Вони нестандартні – триштирькові. Щось на кшталт британських, але не зовсім, отвори для виделки іншої форми. Тож, щоб увімкнути в електромережу якийсь прилад чи пристрій, привезений із собою, потрібно було скористатися перехідником. Ми не встигли їх купити завчасно. Проте бути на зв’язку та орієнтуватися на місцевості допоміг захищений смартфон лінійки X-TREME від Sigma mobile. Тож у разі візиту до Намібії купіть завчасно такий перехідник, і все ж захопіть із собою надійний гаджет. 

Обійми із морськими котиками в Атлантичному океані

Обов’язково треба дістатися тієї частини, що омивається Атлантичним океаном. Наприклад, діставшись затоки Волфіш-Бей та міста з такою ж назвою (Walfish Bay), що на південно-західному березі Африки, можна побачити морських котиків.  Їх тут без перебільшення сотні тисяч. А все тому, що у 160-ти км уздовж узбережжя є мис Кейп-Крос (Cape Cross), околиці якого відомі як одне з найбільших у світі осередків капських морських котиків. Ці милі дружелюбні істоти заполонили як узбережжя Намібії, так і тамтешню акваторію. До нас на борт катера буквально залітали ці ластоногі ссавці. З ними можна пообійматися та нафотографуватися досхочу.

Після катання у компанії океанічних мешканців захід сонця на піщаному березі міста Волфіш-Бей під шепіт вод Атлантики з бокалом вина – це неймовірний і всеосяжний релакс як для тіла, так і для душі.

Кам’яні велетні Шпіцкоппе та давні наскельні малюнки Твіфелфонтейну

На четвертий день мандрівки ми потрапили до парку Шпіцкоппе (Spitzkoppe Park).

Тамтешні скелясті пагорби, від яких перехоплює дух, колись були активним вулканом. Проте сьогодні це масивні кам’янисті утворення, що виглядають як застиглі у часі м’язи якогось велетня, котрий вирішив перепочити, стомившись від спеки. Між іншим, у сезон дощів простір між брилами Шпіцкоппе може наповнитися водою і парк ненадовго перетворюється на оазу з басейнами.

Тут є можливість облаштувати кемпінг. Нічний пейзаж, однозначно, буде фантастичним, навіть космічним, а ночівля під зоряним небом точно подарує відчуття нірвани. До речі, от у такі моменти знову стане у пригоді захищений смартфон Sigma mobile. Такий гайд з легкістю замінить одразу декілька корисних пристроїв, потрібних для активного відпочинку: телефон, навігатор, powerbank, ліхтарик, а ще стане Wi-Fi Hotspot для роздачі інтернету.

Наступний наш чекін був у легендарному Твіфелфонтейні (Twyfelfontein). Тут найбільший кластер наскельних малюнків на всьому африканському континенті. Це прості, навіть примітивні ілюстрації на камінні. Як пояснюють фахівці, це був спосіб комунікації у бушменів. Таким чином мисливці пояснювали, що бачили під час полювання. А це своєрідний зразок інструкції, яку давні поселення створювали для своїх дітей, навчаючи їх правилам поводження із тваринами. Ці знахідки датують 4 тис. до н.е.! Культурно-історичні скарби Твіфелфонтейну є об’єктом спадщини ЮНЕСКО. 

Життя і побут племен Намібії

Нам вдалося відвідати декілька племен. Місцеві демонстрували нам деякі свої звичаї та побут. Одне із поселень, куди гіди пропонують завітати туристам – плем’я хімба. У них є цікава традиція щодо гігієни. Жінки цього кочового народу змащують своє тіло вохрою. Це вважається ознакою краси, а також захистом від сонця та гігієнічною процедурою, адже традиційного купання у воді, до якого звикли ми, тут немає. Жінки племені хімба миються у спосіб, до якого звикли ми, лише один раз у житті – тільки перед весіллям. Звичайно, на кожній заселеній локації є сувенірні лавки, де при бажанні можна придбати собі щось на згадку.

Мандрівникам на замітку 

Візити до таких поселень у Намібії не безкоштовні. За це доведеться викласти від 30 доларів. Усі ці кошти спрямовують на потреби поселень. Крім сплаченого квитка, буде потрібна допомога гіда. Тож ці витрати треба закласти у бюджет завчасно.

Мало населення, але багато мов

Цікавою та незвичною є мовна традиція Намібії. Загалом в доволі великій за площею, але одній із найменш населених країн світу побутують десятки мов. Запам’ятати і перерахувати їх усі пересічним туристам практично неможливо. Серед відомих: нама, квангалі, хереро, африкаанс (на 90% нідерландська). Остання разом із англійською в Намібії є офіційними. Мовою африкаанс послуговуються африканери – нащадки голландських колоністів і колоністів інших національностей 17 століття.

А ще є койсанські мови – група мов, що зустрічається лише в Африці. Найхарактернішою їхньою рисою є використання клацаючих приголосних (клікса), що не зустрічається більше ніде в світі. До цієї групи мов належить нама. Тільки уявіть: у ній налічується 20 клацаючих звуків. Для нас шокуючим є саме їхнє існування, а тут їх ще й два десятки. Нама – національна мова Намібії, якою видають книги, послуговуються на державному рівні та радіоефірах, а також вивчають як шкільний предмет.

До речі, через те, що тривалий час Намібія була колонією європейських держав, тут часто можна побачити людей європейської зовнішності, що не типово для інших африканських країн. 

Нашестя сарани 

Наприкінці четвертого дня мандрівки трапився курйоз, який трансформувався у ще один лайфгах. Коли ми переїжджали з однієї туристичної місцини до іншої, нам же кортіло спостерігати за дикими саванами, де табунами гарцюють екзотичні для українців тварини. Тож ми їхали в авто на швидкості з відкритими вікнами і виглядали, щоб побачити якомога більше. І в один прекрасний момент нам на шляху трапився цілий рій сарани, і одному із членів extreme team Sigma mobile комаха на швидкості поцілила в око. Все обійшлося без серйозних травм, але у Намібії сарана це актуальна проблема. Її тут тьма. Навали сарани загрожують як врожаю, так і пасовищам, оскільки пожирають усю траву. Місцева влада іноді заохочує жителів палити шини біля полів, щоб відлякати комах.

День сповнений екзотики

Новий день приніс нові зустрічі. Цього разу більше із тваринами. Спочатку танці зі страусом, а потім частування гепардів. Якщо обійми морських котиків – то безтурботна радість, то дотики лапок із гострими пазурами гепардів – ще той екстрим. Серденька наші у цей момент застукали активніше, а адреналіну прибавилося, наче під час банджі-джампінгу. 

Так званою вишенькою на тортику став вечір. В готелі, що розташований на території Національного парку Etosha Park, де ми зупинилися на ночівлю, у кількох десятках метрів від нас на заході сонця слони прийшли втамувати спрагу. Робили це вони повільно, неквапливо, довго. А нам і в радість, бо ми могли ними намилуватися досхочу. Після такого насиченого дня – сон не змусив на себе чекати.

“Ааа.. крокодили, носороги…”….

Завершальний сьомий день нашої мандрівки запам’ятався зустріччю з крокодилами, носорогами та ретро-потягом, якому понад 100 років. Крокодили саме такі, як у програмах Discovery. На перший погляд неповороткі та сонні, але то фікція. Бо коли ця рептилія відкриває пащеку, то реально стає моторошно. 

А от фотополювання на носорогів – процес справді унікальний. Ці тварини опинилися на межі зникнення через активне полювання на них. Тому побачити їх можна у дикій природі, точніше на території заповідників, де умови для них наближені до диких. До речі, про парки. Національний парк Ватерберг (Waterberg Plateau), який ми відвідали, цікавий тим, що сюди понад 50 років тому були завезені тварини, яким у Намібії загрожувало зникнення. І це рішення було успішним. А Ватерберг і його прилеглі території були оголошені природним заповідником у 1972 році. Сьогодні ця територія є джерелом рідкісних тварин для інших заповідників країни.

Не природою єдиною

Національний парк Ватерберг розташований на відстані 68 км на схід від міста Очиваронго, котре було засноване німцями не так давно – в 1891 році. А вже  у 1907-му  сюди проклали залізничну колію. Така інфраструктура була, безперечно, важливим кроком, про що власне і нагадує паровоз «Старий Хеншель». Він був побудований  в 1912 році для колонії, якою тоді була Намібія. В 1960-му цей паровоз законсервували. І наразі це місцева пам’ятка.

Декілька порад на завершення

Тут все ж є небезпека поширення харчових паразитів та низки інфекційних захворювань. Тому воду споживати треба тільки кип’ячену або бутильовану. Також варто уникати сирої або недовареної їжі, страви краще обирати термічно оброблені.

Крім одягу для різних температур треба захопити взуття з товстою підошвою, яка не зіпсується і витримає різні сюрпризи в дорозі, наприклад, якщо наступите на гострий предмет. На тамтешніх стежках можна натрапити  на рослини з великими голками, довжина яких сягає 3-5 см. Саме так трапилося з нами під час прогулянки у Національному парку Ватерберг. Небезпечне колюче гілля було прямісінько під ногами і сталося неминуче: вся підошва була проштрикнута довгими, міцними та гострими шипами  (детальніше ви можете побачити цю ситуацію у третій серії відео про нашу мандрівку)

Подбайте про зв’язок та багатофункціональні пристрої, стійкі до пилу, бруду, в даному випадку піску, а також вологи та високих температур. Важливо, щоб обрані пристрої мали потужні акумулятори. Про захищені смартфони лінійки X-TREME від Sigma mobile ви вже проінформовані. Ба більше, на відео з нашої подорожі все продемонстровано без зайвих слів.

Якщо є бажання відпочити від людей, кам’яних джунглів, шаленого ритму мегаполісу і перезавантажитися – тоді гайда в Намібію. 

Мандруйте. Досліджуйте світ. Почати можна із міста та країни, де ви мешкаєте. А далі азарт та жага відкривати нові горизонти підкажуть вам шлях.

Читайте також:  “ХЕРСОНЩИНА – ПРИРОДНА МЕККА ДЛЯ ЕКОТУРИСТІВ”